Дуже люблю horror в стилі Стівена Кінга.
Я його називаю "побутовий хоррор" - це коли ти жесть бачиш НЕ в вигляді некроморфа на іншій планеті, не кровосісю в Чорнобильській Аномальній Зоні, не привида жінки в білій сукні в старовинному замку і не зомбі в поліцейському відділку.
А ось тут, в сеттінгу свого життя, своєї квартири, будинку, вулиці:
- Ї6у4@ волохата х**ня під твоїм ліжком, яка застрибує на тебе і не дає ні вдихнути ні видихнути, насмішливо викривлюючи слова молитви, які вислизають із твоєї пам"яті;
- Сусідська бабка, яка мутувала у щось слизьке і антропоморфне, з запахом кислої капусти і запліснявілого хліба видає дивні звуки, які можна описати лиш як... "муркотіння жаби";
- Касирша АТБ, в який ти ходиш щодня поїхала кукухою, заїBURила весь персонал, і їсть їх геніталії з "лагідним" кетчупом "Торчин"...
Ну, розумієш про що я?
Контраст чогось дикого на фоні побутового
...Якби я в житті зустрів ходячого трупа, прибульця, привида, Дракулу і т.д. я би з ними привітався і поцікавився б їх природою.
Ну от не лякають.
Але ось від однієї думки про щось незвичне в середовищі чогось побутового - сцюсь як маленька су4к@
...Коли був маленьким, батьки мене на літо відвозили в село до моєї бабки.
Вдень там норм.
Чиста природа, коровка мукає, горобчики цвірінькають, яблучка з дерева падають, півник курочку ї6е, крольчата лопушки хряпають.
Як демка райської локації😌
І в хаті норм.
Прохолодно навіть коли спека на вулиці, цокають настінні годинники, пахне смаженим гарбузовим насінням, на віранді гудить холодильник "Днепр-2", заповнений тарілками із холодцем і банками з густим яблучним "повідлом")
На стінах килими з оленями і квітковими візерунками, на ліжках перини і подушки із пір"я і пуху.
Ну, само собою, телевізор накритий найкращою білосніжною серветкою
Але то вдень...
Вночі не так.
В ті часи в мене не було гаджетів.
Повна темрява.
Очі з часом адаптуються, як і вуха.
Ти починаєш бачити контури предметів, білу "тюль" на вікні і дерева за вікном.
Двері у сусідню кімнату зі склом...
На дворі десь хрипло виє на місяць стара собака, по трохи затихають цвіркуни...
Хм... годинник перестав цокати.
Чути тільки той, що в самій дальній кімнаті.
Чи це здається?
А там взагалі хіба був годинник?
Але мені не страшно.
Поряд в кімнаті спить мій старший брат.
Йому норм. Та і мені. Нас же двоє)
Блін, а нахуа на дверях у сусідню кімнату віконце?
І чому я сплю навпроти цих дверей?
Та кімната найбільша в хаті, і якась... найспокійніша.
Як храм.
Там завжди чисто і прибрано, і в ній ніхто не спить.
Там немає ніякого зла (заспокоюю я себе)
Вдень там дуже світло, пахне меблями, ірисками і коржиками з маком.
На стінах висять прінти картин Рубльова, Ріпина і Шишкіна
На столі стоїть ваза з пластиковими квітами і пожовтівша фотографія мого покійного діда.
Так, він давно мертвий, але він не злий. Та і я його майже на пам"ятаю. Він помер коли мені було рочки 2-3...
Але то вдень...
А зараз треба спати
Просто закрий очі і не дивись на ці віконця в дверях.
Я закрив...
Але ж я знаю, що Воно на мене дивиться...
Накрився ковдрою з головою, чую брат на сусідньому ліжку щось крутиться у ві сні і бормоче.
Стало спокійніше. Нас же двоє...
А потім він різко затихає, сідає і каже одну єдинну чітку і тривожну фразу:
"Тут щось є!"...
СYк@!!! 😱Мурахи по шкірі.
Твою ж (чи нашу) мать!!! 😨
От сказав би ти, що тут ї6Y4ий павук, чи здоровенний щур, чи чорна зла кішка забралась до тебе під ковдру, та що завгодно - мені було би куди спокійніше, бо я знаю з чим ми маємо справу і що ми зараз всіх з@ї6уRимо, бо воно одне, а нас двоє...
А він - "Тут щось є!"
І просто лягає спокійно спати далі...😒
____________________________________________
Це все було в минулому тисячолітті...
Але щоб з цим нормально жити, я мусив це показати тобі🙃
Fear